«Я повернулася, бо відчувала, що потрібна своїй країні, своєму місту!»
Ольга Клейтман, керівник та ідеолог харківського архітектурного бюро SBM-studio —один із наймодніших та найзатребуванішихархітекторів України. За її проєктами побудовано десятки будівель, створено багато громадських просторів. Вона — лауреат багатьохпрестижних зарубіжних та українських архітектурних та ландшафтних конкурсів. У 2020році харківський парк «Саржин яр» (далі сторінка 30), який проєктувала та втілювала вжиття Ольга разом зі своїм бюро, був удостоєний Гран-Прі Національної Премії з ландшафтної архітектури та садового дизайну, організованної нашим журналом «Ландшафт та архітектура» (L&A) та Національною СпілкоюАрхітекторів України.
L&A давно хотів поспілкуватися з Ольгою про їїмирну професію, про роль та місце архітекторау сучасному житті, про світові тренди. Так вийшло, що час мирногоінтерв’ю настав у немирний час.Тому ми говоримо про мир і війну,про людей, що захищають свою землю та наближають нашу перемогу, про архітектуру та дерева майбутнього.
L&А Олю, ти була у Харкові, коли росія напала на нашу країну?
Ні. Напередодні я купила приголомшливий тур до Колумбії – давномріяла відвідати цю дивовижну країну. 24 лютого мій літак перетнув Атлантичний океан і приземлився в аеропорту Боготи, яввімкнула телефон та прочитала страшну новину. Відразу, не виходячи із зали аеропорту, почала шукати варіанти повернення додому. Повітряний простір над Україною на той час вже закрили, томудовелося найближчим рейсом повертатися до Європи, а далі автобусами-потягами добиратися до України. Лише 1 березня я опинилася у Львові, звідки вже поїздом доїхала до Харкова.
L&А Що ти відчула, коли дізналася, що почалася війна?
Що росія нападе, я відчувала давно. Але думала, що буде трохипізніше, що я встигну злітати до Колумбії.Що відчула у момент, коли прочитала, що ворог обстрілює мирніміста? Душа стиснулася в залізний кулак. Нерви були межі. Всі днідо повернення до Харкова я нічим, окрім війни, не цікавилася, немогла сприймати жодної іншої інформації.
L&А Чимало українців поїхали за кордон подалі від війни, а типовернулася. Чому?
Як «чому»?! Питання «поїхати чи залишитися» навіть не обговорювалося! Я вважаю, що в такі критичні моменти навіть жменька правильно налаштованих людей може зробити історію. Тим більше,якщо ти маєш внутрішню позицію, стрижень. Я повернулася, бо відчувала, що потрібна своїй країні, своєму місту. Якщо всі поїдуть, —хто захищатиме і допомагатиме тим, хто не зміг виїхати: самотнімстарим, інвалідам?У перші дні після приїзду я зателефонувала сестрі в США і попросила організувати там допомогу для України. Завдяки їй та її друзямбуло організовано збирання грошей, і також розпочалися пошукирізних військових девайсів для захисників Харкова. А оскільки вусьому має бути порядок, прозорість та звітність, на початкуберезня ми зареєстрували неприбуткову громадську організацію «Крізь війну» https://throughthewar.org
L&А Ти згадала про «гаджети для військових», про що саме йде мова?
Ми перебуваємо у стані, коли сили противника перевищують нашібагаторазово за чисельним складом, тяжким озброєнням та авіацією. І перемогти його ми можемо лише розумом, хитрістю та мегасучасними девайсами. Тому ми почали шукати інтелектуальні девайси(smart wearable devices) та оснащувати ними наших захисників.
L&А Чим зараз займається громадська організація «Крізь війну»?
У нас два основні напрямки: захист та турбота.Ми допомагаємо нашим захисникам «воювати» розумніше.Також допомагаємо нужденним — до нас почали звертатися спочатку знайомі, які поїхали, але у Харкові залишилися їхні літніродичі. На жаль, багато людей у похилого віку категорично відмовляються їхати з Харкова, незважаючи на небезпеку. Потім у нашому полі зору з’явилися харків’яни з обмеженими можливостями,яким теж потрібна допомога… Нині під патронатом нашої організації понад 70 людей, кому ми доставляємо їжу та допомагаємо зізбиранням у квартирі. Крім того, ми відкрили пансіон для тихлюдей, яким потрібен цілодобовий догляд, оскільки приходити докожного з них або перебувати у них вдома цілодобово ми не маємоможливості. А в пансіоні ці люди завжди під наглядом помічників.Першими в цей пансіон прийшли дві самотні бабусі, які місяць просиділи у підвалі. Саме просиділи на стільцях. Вони були так змучені і так там замерзли, що кілька днів спали на ліжках у шубах, хоч унашому пансіоні тепло.Сьогодні у нас у цьому пансіоні постійно живе 25 людей. Ми зробили їм кінозал, де показуємо лише позитивні фільми, щоб хоч таквідвернути їхню відмінність від страшної дійсності. А кілька тижнів тому до нас приїхав волонтер із Америки медбрат Крістіан.Уявіть собі: він має відпустку три місяці на рік, і цю відпустку вінвитрачає на волонтерську допомогу в гарячих точках планети. Бувв Африці та в Таджикистані. Приїхав до України, спочатку — до Києва, але ж вирішив, що там — вже не гаряча точка, й поїхав донас у Харкова. Тепер щодня з 8.00 до 17.00 він на чергуванні —«вигулює» цих стареньких, допомагає їх годувати, ділиться з нашими санітарками досвідом, як доглядати людей похилого віку.
L&А Як зібралася команда?
У перші дні місля повернення в Харків ми зустрілися моєю приятелькою – власницею магазину-салону, що розташований поруч змоїм офісом і намітили план дій. Потім я зателефонувала своїм співробітникам, і ті, хто був відгукнулися й долучилися. Потімпочали долучатися й сторонні та небайдужі люди. Зараз в громадській організації нас приблизно 30. І кожен зайнятий справою.Плюс ще люди з різних країн: з Америки, з Канади, з Польщі тощо,які допомагають нам знайти різні розумні девайси для військових.
L&А Страшно тобі?
Найбільший страх був за дітей. Я повернулася до Харкова та відправила дітей на Західну Україну, туди, де відносно безпечно.Заспокоїлася настільки, наскільки можливо. І зараз почуваюсявільною людиною, яка може дозволити допомагати людям, не боятися вибухів та смерті. Можу навіть з’їздити, якщо треба, наПівнічну Салтівку навіть під час обстрілів (район Харкова, щопостійно зазнає обстрілів, найбільш постраждалий район міста. —Примітка редактора).Втім, якийсь час тому була ситуація, коли мені стало по-справжньому страшно. Я мала поїхати додому, щоб забрати з квартири кота.Взяла перенесення, сіла в машину та поїхала. Побачила приятеля,зупинилася, взяли по філіжанці кави, хвилин 10-15 поспілкувалися.Потім я знову сіла в машину та поїхала до будинку. А далі все як вуповільненій зйомці: бачу військового, який показує, що далі неможна, бачу розбиті машини, кров, лежать трупи людей, чую стогін,бачу свій будинок, майже на всіх поверхах вибито вікна, двері впід’їзд покручені… Виявляється, як раз у той час, коли ми з приятелем спілкувалися, до нашого двору прилетіла касетна бомба. Якбия тут була на 10-15 хвилин раніше, мене б, можливо, вже не було…А взагалі я думаю, страшніше їм, нашим ворогам. Вони намагаються стерти бомбами з лиця землі міста, бо боятися заходити в них. Умістах, у кожній вуличці, у кожному будинку, у кожному під’їзді наних чекає смерть. Ми, українці, ми патріоти, ми любимо і цінуємосвою землю і захищатимемо своє.
L&А Ще триває війна, а архітектори вже заявляють про те, як відновлюватимуть міста. Наскільки це вчасно? І чи маємо ми думатизараз про відновлення міських ландшафтних об’єктів?
Думати можна і потрібно завжди, але поки що все це несвоєчасно.Ці архітектори, як і я, навчалися у вузах, то ж знають, що для початку проектування мають бути початкові умови. Так от початковихумов немає – ми ще не закінчили війну, що можна говорити? Щопроєктувати? Які маніфести писати? Як можна створити концепт,якийсь проєкт, якщо ти не знаєш, від чого треба буде відштовхуватися? Мені здається, що зараз це якісь популістські програми, і я їхне сприймаю.Світ після війни буде іншим. Все після цієї війни буде іншим. ІХарків буде іншим, і не дай Боже, щоб з ним зробили те, що зМаріуполем… Знаєш, минулого року наша команда вигралаМіжнародний конкурс на проєктування та будівництво набережної у Маріуполі. Ми мали створити велику красиву сучасну прогулянкову зону. Але умови у Маріуполі тепер інші… Місто зруйноване. Якіможуть бути концепції, проекти, якщо міста немає?
L&А Чи зміниться після війни принципи та підходи до ландшафтноїархітектури та дизайну?
Звісно! На першому місці буде безпека. Безпека у всьому! Знаєш,рік тому у мене були замовники, які попросили зробити глибокий підвал із виходом кудись далеко за межі ділянки. Я тоді дуже здивувалась — подібних замовлень не було жодного разу за всю моюпрофесійну діяльність. Зараз би не здивувалася. Або – ось я звернула увагу на зламані дерева. Що з ним робити: залишити та лікувати чи замінити? І якщо замінити, то якими? І в майбутньому — якідерева висаджувати? Наприклад, біля нашої обладміністраціїпісля вибуху ракети всі дерева нагадують зруйновані карієсомзуби…
L&А Коли закінчиться війна, ти продовжиш займатися ландшафтною архітектурою?
Звісно! Не буду ж я все життя волонтерити — у мене чудова професія, і я продовжуватиму реалізовувати себе в ній! Те, чим я займаюся зараз, важливо, потрібно, але це — сюрреалізм! Воювати у 21столітті — це нонсенс! Я іноді дивлюся на себе і думаю: чи це я? Цея ношу скриньки, перевіряю бронежилети? Чи це страшний сон?Але зараз моя душа настільки стиснута в кулак, що я не можу творити.
L&А Як давно ти у професії?
Понад 20 років, але мені здається, я займаюся ландшафтним дизайном все життя, з самого дитинства. Пам’ятаю себе маленькою. Мої батьки були бідними студентами, винаймали житло в передмісті і в дитячий садок я ходила сама через лісопосадку — приблизно 3 км. Я йшла і спостерігала природу будь-якої пори року —від весняного пробудження і до завмирання пізньої осені. І ще вдитинстві перейнялася цією красою. А коли навчалася у вузі тазайнялася проектуванням, зрозуміла, що архітектура та ландшафтна архітектура нерозривно пов’язані. Я зрозуміла, що повиннапроектувати сама і будівлі, і навколишній простір, я нікому не можуце довірити.
L&А Що для тебе найважливіше в архітектурі?
Для мене важливо, щоб людина із задоволенням користуваласятим, що я проектую та створюю. Щоб будинок, сад, парк були нелише сучасними та красивими, а й зручними. Ідеальними єнастільки, наскільки можливо.
L&А У будь-якої творчої людини і ландшафтні архітектори — не виняток, є особливі «місця сили», країни, де він черпає натхнення.Що тобі місце сили та джерело натхнення?
— Я люблю свій дім, свою країну, я люблю Україну, вона для мене— джерело сили та натхнення!
L&А Що б ти хотіла сказати своїм закордонним колегам?
Звертаюся до світу: люди ми стоїмо, ми воюємо, ми ризикуємо завсіх вас, допомагайте нам!
