Цинандалі. Парк, вино та «Чорна троянда» Грузії

«Що спадає на згадку, щойно почуєш слово «Грузія»? Хребти Кавказу, відважні горяни, запальні танці, щедре застілля, чудові вина… Але хто з нас при цьому згадає про грузинські сади та парки? Впевнена, мало хто. А шкода! Грузії є, що показати шанувальникам цієї теми – сквери у столичному Тбілісі, клумби у романтичному Сігнагі, парк у жіночій обителі Бодбе чи доглянуті тераси у чоловічому монастирі Шіо-Мгвімі…

Для мене ж у весняній поїздці Грузією стала одкровенням старовинна садиба Чавчавадзе в селі Цинандалі. Так-так, саме садиба та історія її творця, а не тільки найвідоміше в Грузії та далеко за її межами вино з однойменною селищем назвою.

Дочувши про просторий парк і знамениту винотеку, поспішимо у старовинну княжу садибу. Історія її засновника та власника Олександра Чавчавадзе — то захоплююча, то драматична — сплелася з історією Грузії, а слава про тутешні вина його стараннями рознеслася далеко за її межами. Але про все по порядку.

Вино в цих краях роблять з незапам’ятних часів, а от перевели традиційне кустарне виробництво вина на промислову основу лише в другій половині XIX століття – з ініціативи князя. Нащадок старовинного грузинського роду Олександр Чавчавадзе був людиною непересічною. Син грузинського посла в Росії, який підготував союз двох держав, хрещеник імператриці Катерини II, лейб-гусар, ад’ютант Барклая де Толлі, а пізніше бойовий генерал, він був доблесним учасником війни з Наполеоном, мудрим політиком і невтомним громадським діячем. Блискуче освічений аристократ, він писав вірші, що з життя поширювалися у списках і ставали народними піснями. При цьому, отримавши у спадок великі земельні наділи, князь мав славу персоною діловою і діяльною.

Залишивши службу в чині генерала, він оселився зі своєю сім’єю в Цинандалі і зайнявся господарством: слідуючи віянням моди, замовив проект будинку.
Навколо вирішено було розбити парк в англійському стилі (вірність традиціям!) і в ньому закласти великі винні підвали, а неподалік відкрити винний завод, використовуючи досвід виноробів Європи. Сказано – зроблено! В 1886 під керівництвом князя налагодили випуск рідкісних сортів вин з місцевого винограду і започаткували збори кращих вин з різних куточків світу.

Коли 1949 року, до 100-річчя від дня смерті князя, в садибі відкрили музей, унікальна колекція вин середини XIX — початку XX століть у 15 тисяч пляшок стала частиною його експозиції, доступної відвідувачам. Ці вина вважаються безцінними. Щоправда, вміст цих пляшок (найстаріший датується 1841 роком!) час перетворив з напою для гурманів на предмет заздрощів збирачів раритетів. А ось дух далекої епохи та образ господаря садиби, як і всієї його неординарної родини, живий і досі у вікових алеях парку та у залах розкішного особняка. Здається, ось-ось у їдальні накриють стіл до чаю. Або в зеленому лабіринті парку зазвучить сміх дітей князя, що розпустилися. Або у вітальні зберуться до рояля на знамениті вечори — колись там були імениті особи. А доля одного з них — блискучого російського дипломата та літератора Олександра Грибоєдова — додала драматизму в історію Цинандалі та його романтичного парку. Кажуть, він був другом князя, а в маєтку — найчастішим гостем. Історики навіть запевняють, ніби свою безсмертну п’єсу “Лихо з розуму” він написав саме там. Так це чи ні, хто знає, а ось у тому, що він щиро закохався у юну князівну Ніно, у садибі Цинандалі чимало свідчень. А сумна історія «чорної троянди Грузії», мабуть, навіть змагається з історією вина, створеного тут, у маєтку.

… У князя росли три дочки та син, усі були улюбленцями та непосидями, особливо старша — розумниця-красуня Ніно. У неї й закохався дотепник Грибоєдов. Кохання було взаємним. Ніно було 16 років, і в садибній церкві відбулися їхні заручини. А під час вінчального обряду в Сіонському соборі обручка впала з рук нареченого – і добрі душі одразу почали про це судити. Юну наречену шкодували, мовляв, чоловік не буде їй вірний. Але сталося інше: у 17 років Ніно стає вдовою: Олександра Грибоєдова, відправленого послом до Персії, роздерла юрба релігійних фанатів. Коли Ніно Чавчавадзе-Грибоєдова отримала цю страшну звістку, вона вдягла жалобу. І майже 30 років – до самої своєї смерті – не знімала його, зберігаючи вірність їхньому коханню. За що й назвали її Чорною трояндою Грузії: її краса полонила і розчаровувала юрби чоловіків, які претендували на її серце, але воно було віддано Грибоєдову… Ця сумно-зворушлива історія знову згадалася мені, коли я увійшла під склепіння будинку в Цинандалі.

Але щойно звуки грибоїдівського вальсу пролунали у чудовій вітальні, а у вікно крізь листя пробилося сонце, смуток розчинився — на нас чекав чудовий тінистий парк. Грунтовний, влаштований з великим смаком, він, немов вишукана рама, дорогу картину оточує двоповерховий особняк з білою ажурною терасою.

Князю хотілося привнести до розкішної природи Грузії витонченість європейських маєтків та досвід палацових парків під Петербургом. Наприкінці XIX століття на зміну акуратно остриженим французьким садам з їх великою кількістю клумб суворої геометричної форми прийшла мода з Англії — на просторі ландшафтні парки з тінистими алеями та тематичними куточками з екзотичних рослин та чагарників. У Цинандалі запросили найкращих садівників, відібрали та завезли десятки рідкісних рослин, ретельно продумали план парку, прокладаючи алеї та прогулянкові стежки. Неоднорідний рельєф ділянки в 20 гектарів на крутому березі річки Кісісхеві не стали ґрунтовно змінювати, а вдало обіграли, помістивши на височині в центрі будинок, а підхід до нього оформивши центральною алеєю з кипарисів та багатою хвойною колекцією. За будинком променями розходяться алеї з велетенських лип та каштанів, між ними — галявини з групами чагарників. Урізноманітнити погляд мали гроти і оранжереї, посадки фруктових дерев, пальми і юкки. А сюрпризом для гостей був лабіринт праворуч від особняка та ефектна живопліт з бамбука.

Парк – витвір сотень рук, – вийшов на радість господареві справді розкішним. У сто разів примноживши славу виноробів Цинандалі, він тепер — надбання всієї Грузії та свого роду сюрприз для гостей у її глибинці.
У наші дні територія садиби стала меншою за 12 гектарів, але скоротили її за зовнішніми кордонами, зберігши початковий задум творця — союз парку та саду. Він пахне навесні і вкриває від спеки влітку. Чого тільки в ньому немає: і лимонна алея, і гранатові дерева, і з десяток сортів яблунь, і кілька видів айви.

Скульптурний образ князя з білого мармуру – ніби на варті садиби Цинандалі, при вході до її головного двору. Звідси будинок відкривається гостям у найефектнішому ракурсі. Хоча будівля була частково змінена після пожежі 1854 року і з переходом у власність Російської імперії (у зв’язку з історією викупу взятої в заручники бандами Шаміля сім’ї сина князя – Давида Чавчавадзе), в будинку-музеї ретельно відтворено обстановку минулої епохи і зібрано багато речей.
У наші дні парк в Цинандалі є міксом пейзажного і регулярного стилів. Перед будинком по центру – просторий лужок з квітковими клумбами, фонтаном, групами хвойних та красунею-пальмою. Саме на цей ансамбль відкривається вид із вікон вітальні.

У правій частині садиби, зверненої до річки, переважає пейзажний принцип планування. Доріжки і стежки петляють між гігантськими деревами з кряжистими стовбурами в химерних напливах, відводячи нас углиб, до невеликої церкви, де Олександр Грибоєдов і Ніно Чавчавадзе-Грибоєдова відслужили на третій день після свого вінчання завдячний молебен. 300, не менше. І вірять, що під нею шепотіли закохані поет та юна князівна.
У лівій частині парку, зверненої до дороги, переважає регулярне планування та плодові дерева. Відразу від центрального входу в будинок йдуть рівні клумби, топіари та поєднання лабіринту зі стрижених чагарників для любителів загадок.

Фахівці та відвідувачі відзначають видове багатство парку: понад 350 різних рослин, як характерних для тутешніх місць, так і екзотів, які колись привезли з Одеси та ботанічного саду в Санкт-Петербурзі.
Чи варто говорити, що прогулянка весняним парком залишається приємним смаком до вина, що пропонує на дегустації в маєтку сомельє. Тиха чарівність — ось, мабуть, відчуття, що народжує дивовижна атмосфера аристократизму, витонченості та спокою в Цинандальському парку. І хочеться ще раз доторкнутися до вікових дерев, сподіваючись розчути в шепоті листя невідомі сторінки історії родини Чавчавадзе, відданої Ніно та благородного Олександра Грибоєдова»…

Текст: Ольга КАМОЛІКОВА, фото: Ольга КАМОЛІКОВА, Тетяна ГРИБОВА